28/06/2025
— Скільки можна вже вити? — кричав чоловік у спортивних штанях, натягнутих до самого пупка, і футболці з написом: «Найкращий чоловік».
— Але ми повинні щось зробити, Іване... — схлипувала жінка. — Потрібно відвезти її до лікаря.
— До лікаря?! Ти взагалі в своєму розумі? Щоб я ще гроші витрачав на твоїх тварин? І ти у вікно, до речі, подивися. Там така хуртовина починається, що їхати кудись небезпечно.
*****
Кошеня з останніх сил розгрібало своїми маленькими лапками холодний сніг і жалібно нявкало.
— Мамо, мамо... — кричало воно, намагаючись перекричати лютневу хуртовину, яка вила, немов голодний вовк, захлинаючись у власному сказі. — Мамо, живи, будь ласка.
Але мама-кішка його не чула.
Вона лежала під шаром снігу, закривши очі, і не ворушилася.
— Живи, мамо, — продовжувало нявкати кошеня, не звертаючи уваги ні на лютий вітер, ні на двадцятиградусний мороз.
Воно продовжувало старанно працювати лапками і не зупинялося ні на секунду, хоча сили його були вже на межі.
Ще до того, як малюк після довгих і виснажливих пошуків знайшов свою маму під деревом, повз це саме дерево проходили дві жінки, і вони, помітивши кішку, що нерухомо лежала на снігу, лише важко зітхнули:
«Бідолашна... Замерзла...»
А потім ці жінки пішли далі. Їм потрібно було встигнути дістатися додому, поки ще не стемніло.
Однак саме кошеня не вірило, що його мама замерзла.
Тому, не шкодуючи сил, воно продовжувало розгрібати сніг.
Ось її голова, ось – передні лапи.
Ще трохи і буде видно хвіст.
Кошеня не дозволить снігу «поховати» її передчасно. Адже його мама повинна жити!
А воно.. Воно обов'язково зробить все, щоб врятувати її, адже, крім неї, у нього нікого немає в цьому величезному світі.
Нікого...
— Я буду поруч, мамо, — нявкало кошеня. — Ти мене чуєш? Я завжди буду поруч. Тільки тримайся. Гаразд?
Нарешті, кошеня дісталося до маминого хвоста і вирішило зробити паузу, щоб трохи відпочити.
А заразом подумати про те, що робити далі.
Хоча що тут думати — його мамі потрібна була допомога. Чим швидше, тим краще.
Воно притиснулося до її ледь теплого тіла і, тремтячи від холоду, намагалося зігріти її своїм теплом.
Про те, щоб зігрітися самому, кошеня навіть і не думало. Хоча, звичайно, поруч з мамою було набагато тепліше.
А поки малюк лежав, притиснувшись до тіла матері, він мимоволі згадав події сьогоднішнього дня.
— Та скільки можна вже бігати навколо цієї кішки, Тамаро? — гарчав чоловік у спортивних штанях, натягнутих до самого пупка, і футболці з написом: «Найкращий чоловік».
— Але їй же погано, — схлипувала жінка. — Її потрібно до ветеринара відвезти, Іване...
— До ветеринара?! Та ти в своєму розумі взагалі? Щоб я ще гроші витрачав на твоїх тварин? Та не бувати цьому ніколи!
— Іване! Ну не можна ж бути таким жорстоким! — боязко заперечила жінка, не перестаючи плакати.
— Це я жорстокий?!
Тамара замовкла.
— Мало того, що ти без мого дозволу принесла в мій будинок кішку з пузом, так ще й вимагаєш від мене гроші на її лікування. Нам самим ліки купувати нема за що.
— І що, нехай вона тепер пропаде?
— Та ти подивися на неї, — Іван махнув рукою в бік кішки, що лежала на підлозі. — Вона вже майже на тому світі. Вона не виживе, розумієш? Тільки гроші даремно витратимо. І час. Простіше просто винести її на вулицю і займатися своїми справами. Ти, наприклад, вечерю досі не приготувала. Тільки зі своєю кішкою возишся і плачеш цілий день.
Кошеня в той момент сиділо поруч зі своєю мамою-кішкою і періодично торкалося її лапкою, перевіряючи, чи все з нею гаразд.
Воно відчувало, що їй погано, але не знало, як їй допомогти. А ще воно не вірило, що його мама може взяти і залишивши його тут одного.
Хоча останнім часом вона тільки й робила, що лежала на підлозі. Навіть майже нічого не їла.
Малюк з надією в очах дивився на чоловіка і жінку, у яких він жив разом з мамою, і до останнього вірив, що вони допоможуть.
Ну не можуть вони не допомогти... Адже вони люди.
А люди можуть набагато більше, ніж кішки. Мама сама йому одного разу про це розповідала.
Але так вийшло, що добре до них ставилася тільки жінка. Та сама жінка, яка півроку тому принесла його маму в будинок і була з нею поруч, коли вона приводила на цей світ кошенят.
З трьох кошенят, вижило тільки одне.
І його мама довго плакала ночами, шкодуючи про те, що так вийшло.
А воно... Воно постійно намагалося її заспокоїти.
— Мамо, не плач, будь ласка, — тихо муркотіло кошеня. — Я буду поруч. Завжди.
І через деякий час мама-кішка дійсно заспокоювалася.
У всякому разі, в її очах воно більше не бачило маленьких блискучих крапельок. Очі її, такі добрі і красиві, ласкаво посміхалися йому. А сама вона починала старанно вилизувати свого кошеня. Від кінчика хвоста до кінчиків вух.
Кошеня дуже любило свою маму. Напевно, більше за життя любило.
До жінки, яка їх годувала, яка за ними доглядала і яка іноді брала його на руки і гладила, він просто ставився добре, а ось чоловіка, який жив разом з цією жінкою, малюк побоювався. Поганою була ця людина.
Він сам бачив, як кілька разів чоловік штовхав його маму ногами, а одного разу і йому дісталося, коли він випадково пробігав повз. Цей чоловік не любив кішок.
Він взагалі, схоже, нікого не любив, крім себе самого. Страшний він був чоловік.
✏️✏️✏️✏️✏️Продовження історії в першому коментарі ⬇️⬇️⬇️⬇️
