13/08/2025
/трошки моїх роздумів та відвертості/
Якось так склалося, що я злилася з образом «хорошої дівчинки».
І це не про те, що в дитинстві я завжди була слухняною чи ніколи не сперечалася.
Це про дуже чітке відчуття - що є «правильно», а що «неправильно».
Не можна обманювати.
Не можна брати чужого.
Не можна говорити грубо.
Усе чорно-біле: або так, або ніяк.
І це мислення досі зі мною.
Воно настільки глибоко вкорінене, що іноді здається - вбудоване в мої гени.
Я люблю психологію, читаю книги, багато рефлексую… але навіть так цей внутрішній «кодекс» не так просто змінити.
Але знаєте, в чому головна істина, до якої я дійшла?
Бути «хорошою» не гарантує, що тебе будуть любити (так-так).
Навіть якщо говорити красиво, діяти правильно й завжди відповідати очікуванням - це не зробить тебе цінною для тих, хто не бачить твоєї цінності.
Ті, хто люблять - люблять справжню.
З недоліками, різними емоціями, незручними сторонами.
А ті, хто не люблять - не полюблять, навіть якщо ти ідеальна.
І ось найскладніше - дозволити собі бути неідеальною.
Не завжди «експертом». Не завжди «ідеальною мамою». Не завжди «правильною людиною».
Показувати себе такою, яка є, навіть якщо хтось засудить.
Життя - не про бездоганність.
Воно про справжність.
І, мабуть, саме це поки не дає мені проявитися на всі 💯 і бути такою, якою мене знають найближчі.
Бо, чесно, я ще та зануда і, можливо, з іншого століття 😁
Але правда в тому, що поки не вийдеш із зони комфорту - ти ніколи не розкриєш свій потенціал.
